Організовані коллективи та індивідуальних туристів запрошуємо на цікаву пізнавальну екскурсію з відвідуванням Національного Сорочинського ярмарку, який став невідємною частиною української культури, перлиною Полтавщини, стрижнем українського духу і самоідентифікації багатьох поколінь українців! Не дарма говорять що хто не був на Сорочинському ярмарку той не бачив України!
Ми пропонуємо організацію туристичних поїздок, послуги кваліфікованих екскурсоводів за різними маршрутами під Ваш потреби.
Полтава - Диканька- Гоголево (Музей Садиба родини Гоголей) - Великі Сороченці
- Диканька зустріне Вас тріумфально, як і колись зустрічала російського імператора Олександра 1 своєю тріумфальною аркою!
Також в Диканці Ви побачите Миколаївську церкву в якій матуся Гоголя вимолила у Бога свого живого первістка яким і став Микола Васильович Гоголь, в цій же Кочубеївській церкві розташована родова усипальня кількох поколінь князів Кочубеїв, Троїцька церква яку за творами М.В. Гоголя розписав відомий коваль Вакула з "Вечорів на хуторі поблизу Диканьки", а також алею 800 літніх велетнів дубів!
- Відвідаємо національний музей-заповідник М.В.Гоголя
В одному із сіл на Полтавщині серед неповторної української природи, стоїть одноповерховий будинок з чотирма дерев’яними колонами, поруч із ним – невеликий флігель. Тут, у колишній Василівці (нині с. Гоголеве), жив Микола Васильович Гоголь. У цьому мальовничому куточку пройшли його дитячі та юнацькі роки. Тут він відкрив світ, сповнений зворушливих, сумних і веселих легенд, поетичної фантазії.
Зараз це національний музей-заповідник М.В.Гоголя, що є перлиною туристично-рекреаційного кластеру «Гоголівські місця на Полтавщині». Родова садиба Гоголів-Яновських, відтворена з пам’яті і любові народної, стала місцем, де «…відчувається Гоголь як реальна земна людина».
У залах батьківського будинку та флігелі розміщена експозиція, яка дає уявлення про епоху, в якій жили Гоголі, розповідає про життя і творчість видатного письменника.Музей-заповідник являє собою комплекс архітектурних і ландшафтно-природних об'єктів, що дають уявлення про епоху, в якій жив письменник: батьківський будинок, флігель, парк-сад із малими архітектурними формами, ставки, могила батьків М. В. Гоголя. Заповідник є пам'яткою архітектури національного значення і занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
У музеї представлені:
садово-парковий комплекс із гротом-«храмом самотності», альтанка «Мрія»
меморіальні ставки XIX ст.
будинок батьків письменника
флігель із робочим кабінетом М.В. Гоголя
особисті речі письменника
Переїзд на ярмарок у Великі Сороченці де у вас буде вільний час (Коли Ярмарка не відбувається ми проводими оглядовий екскурсійний тур з відвідуванням хутору Гоголя). Крім колоритного і неповторного Сороченського ярмарку Ви зможете відвідати Спасо-Преображенська церква козацького часу саме в цьому храмі хрестили маленького Миколу Гоголя та Великосорочинський літературно-меморіальний музей Миколи Васильовича Гоголя колишній будинок відомого лікаря М. Трохимовського, адже саме тут в далекому 1809 році з’явився на світ майбутній літературний геній.
Ярмарковий рух в Україні має багатовікову історію. Уже в 40-х роках XIX ст. тут діяло 12 тисяч ярмарків, у тому числі 178 великих і середніх. Сорочинський не був ні найбільшим з них, ні найвідомішим. Село Великі Сорочинці Миргородського району, напевне, й залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на віки великий земляк — український і російський письменник Микола Васильович Гоголь.
Жабокрицька площа на якій і розгорнувся ярмарок нікого не залишить байдужим.
В повісті «Сорочинський ярмарок», що є складовою частиною «Вечорів на хуторі біля Диканьки», Микола Гоголь описує, як люди з усіх кінців їдуть на ярмарок десь на початку XIX ст.
«Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот… вісімсот… Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців кипіла народом, який поспішав із усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю й рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася з високо накопиченого на возі тину й привертала розчулені погляди прихильників розкоші. Багато перехожих поглядали із заздрістю на гончара, який повільними кроками йшов за своїм товаром, турботливо обкутуючи глиняних своїх франтів і кокеток ненависним для них сіном.
Одиноко в стороні тягнувся на стомлених волах віз, навалений мішками, прядивом, полотном і різною домашньою поклажею, за яким брів, у чистій полотняній сорочці й забруднених полотняних шароварах, його господар…
Можливі різні варіанти екскурсій і маршрутів або виключно трансфер на Сорочинський Ярмарок для Вашого колективу. Планування подорожі, деталі туру і можливі варіанти обговорюємо за тел. +380664978608 або +380982360163
На ярмарку скуштуйте різноманітні смаколики і оцініть колорит української кухні з рецептами страв Полтавщини
Українська кухня давні страви з "Енеїди" І. П. Котляревського
«Тут їли різнії потрави…
Лемішку, зубці, путрю, квашу
І з маком медовий шулик.
Троянцям всім дали тетері.
Хліб, бублики, книші вродились.
І ласощі все тілько їли,
Сластьони, коржики, стовпці.
Вбирали січену капусту…
Рябка, тетерю, саламаху.
Був борщ до шпундрів з буряками…
З отрібки баба-шарпанина.
Полтавських пундиків пряжених
І гусячих п´ять кіп яєць.
Просілне з ушками, з грінками,
І юшка з хляками, з кишками,
Телячий лизень тут лежав,
Ягни і до софорку кури.
«Енеїда» І.П. Котляревського – це справжня енциклопедія суспільних стосунків в Україні кінця 18–початку 19 сторіччя. Як відомо, головний герой поеми Еней, якщо не бився з кимсь, то «бухав» постійно або куштував різні делікатеси. Багато страв того часу для нас не будуть видаватися вишуканими. Якихось продуктів тоді не було взагалі, деякі рецепти були простими, без сучасних приправ, їжу поважали звичайну та поживну. Деякі рецепти уже не використовуються в сучасній кулінарії, адже «общєпіт» не дає можливості їх готувати, а деякі страви стали називати по-новому.
Але варто знати, що їли наші предки і що для них було делікатесом. Часто це буде для нас відкриттям. Навіть селяни в ті часи могли, хай не завжди, скуштувати кав´яр, тобто чорну ікру.
«Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали.»
Про галушки не буду зайве говорити, бо вони залишилися в українській кухні, хоча готують їх не часто, а шкода. Бо це не якась бідняцька їжа, а страва, котру можна подавати і на вишуканих прийомах. Слід знати, як її приготувати. Зараз подекуди в ресторанах галушки подають тільки як доповнення до українського борщу. Але раніше вони були самостійною стравою. Часто їх готували з гречаного чи житнього борошна. Був такий вишуканий рецепт гетьманських галушок до печериць:
«Перемолоти два рази 600 г яловичини, 1,5 кг свинини. Змішати в іншій посудині 2 яйця, ложку сухарів, 1 склянку молока, ложку сметани, ложку розтопленого вершкового масла, чайну ложку солі, терту цибулину, шість зерен товченого чорного перцю, десять середнього розміру натертих варених картоплин і один дрібно посічений оселедець. Все перемішують, виробляють великі галушки, викачують їх в борошні і варять в окропі 15 хвилин. В цей час додають солі, перцю горошком, цибулину і 2 лаврові листки. Окремо розтирають в каструлі столову ложку вершкового масла з ложкою борошна, додають навару з галушок, пів ложечки чайної цукру, 2 ложечки оцту, столову ложку сметани і солі до смаку і в цій підливі ще раз варять галушки. Тим часом смажать печериці (краще польові, ніж магазинні), змішують їх з підливою, і викладають на галушки».
«Лемішка». Гречане борошно підсушують з вершковим маслом, запарюють окропом, добре вибивають лопаткою. Їдять з молоком або маслом. Або товчуть конопляне насіння і викачують в ньому коржики з лемішки. Їх складають у макітру, ставлять у піч, щоб засмажилися.
«Куліш». Всі, хто їздить на природу, знають пшоняний куліш з «тушонкою», який там варять. У давньому рецепті було майже так. Тобто пшоно або іншу крупу заливали водою і варили з олією, вершковим маслом або салом. Проте зараз мало хто знає, що «куліш» і «кулешик» - різні страви. Колись кулешиком називалася юшка-пюре, яку, незалежно від закладених продуктів, заправляли в кінці сумішшю з 2 жовтків, розмішаних з пів склянкою сметани. Подавали кулешик до потапців.
«Лигав потапці і книші»
«Потапці» - страва проста, це давній козацький бутерброд, чудова закуска до горілки. На сковороді жарять сало, нарізане тонкими пластами, а на цьому жирі обсмажують з обох боків шматочки чорного житнього хліба. Потім на ці грінки кладуть сало, посипають подрібненим часником і нарізаною зеленою петрушкою та укропом.
«Тут їли різнії потрави…
Лемішку, зубці, путрю, квашу
І з маком медовий шулик.
«Зубці». Це потовчений ячмінь, який зарані відварюють у воді, а потім два рази в молочці з конопляного насіння.
«Путря». Гречане борошно розмішують добре кописткою з окропом, а потім ставлять в гарячу піч, щоб упріло.
«Кваша». В житнє та гречане борошно добавляють солод, розводять гарячою водою, півгодини настоюють. Окропом (кип’ятком) розбавляють до потрібної густоти. Ставлять в тепле місце, щоб скисла. Тоді варять і, як закипить, подають на стіл.
«Шулики». Це нібито тістечка того часу. Тісто замішують з яйцем, цукром та маком, доливаючи водою. Розкачують тоненькі коржі, печуть їх в духовці. Тим часом розтирають в макітрі мак з цукром, доливаючи потроху води, поки не буде подібний на молоко. Тоді це розводять водою з медом, заправляють цукром, ламають дрібно коржики й розмішують з маковим молоком.
Троянцям всім дали тетері.
«Тетеря», або «рябко». Страва подібна до куліша, готувалася з пшона і заправлялася рідким гречаним або житнім тістом. В пісну тетерю для смаку інколи додавали хрін з квасом та часник. Варили тетерю і на м´ясній або рибній юшці. Приправляли її затовченим салом з цибулею і часником або засмажкою з цибулі на олії.
До речі, тоді соняшникова олія не була такою поширеною, частіше «били» її з конопляного або льняного насіння.
Хліб, бублики, книші вродились.
«Книші». З житнього, рідше пшеничного борошна тонкого помелу робили круглу паляницю. Потім, вмочивши ложку в олію, надрізали її по краю, як квітку. Одержані «пелюстки» витягували до середини і притискали ложкою. Книші деколи під пелюстками начиняли смаженою на олії цибулею або квашеною капустою з олією та цибулею.
І ласощі все тілько їли,
Сластьони, коржики, стовпці.
«Сластьони». Це шматочки дріжджового тіста, які смажили на олії, як зараз би сказали, у фритюрі. Щось подібне до ще відомих тепер вергунів, які, щоправда, роблять і з простого тіста на яйці та сироватці.
«Стовпці», або «стовбуни». Вони ще мають назву «гречаники». Ці млинці були замінниками хліба. Дріжджове тісто розмішували, як для оладок, а потім смажили великі на всю сковороду коржі. Їли їх зі шкварками, молоком, кисломолочними продуктами. Часто стовпці пекли в керамічних кухликах.
Вбирали січену капусту…
Рябка, тетерю, саламаху.
«Саламаха» («саломаха»). Страва, схожа на лемішку, але варили її інакше. З борошна розмішували рідке тісто, вливали у підсолений окріп і заварювали, розмішуючи. Наприкінці додавали олію або смалець та затирали часником. Подекуди в Україні саломахою називають затертий з олією чи салом часник, як заправку до борщу або до пампушок.
Був борщ до шпундрів з буряками…
З отрібки баба-шарпанина.
«Шпундра». Смажену свинячу підчеревину або грудину тушкували з буряками у буряковому квасі, потім заправляли борошном або запареним тертим пшоном.
«Шарпанина». Отрібки, тобто посічені нутрощі (субпродукти), заливали тістом з яйцем, розмішували, а потім шарпали (розривали) їх руками і кидали в окріп, щоб зварилися. Цю страву називали також рваними галушками.
Полтавських пундиків пряжених
І гусячих п´ять кіп яєць.
«Пундики». Робили прісне тісто на яйцях та на сироватці, як на корж. Коли воно відстоїться, його розкачували на тоненькі коржі 20-25 см у діаметрі. Їх підсмажували з обох боків у великій кількості жиру і складали один на один, перекладаючи засмажкою з цибулі, їли гарячими. Тобто це щось подібне на бабку-запіканку.
Щодо рахунку на копи, то сам Котляревський не дав пояснення, що це таке, бо він знав, скільки це буде. В його час ще не вповні застосовувалася метрична система одиниць. Не дають пояснення і сучасні упорядники видань. Деякі пишуть, що копа - це «полтинник», п´ятдесят. Насправді копа – це 60 штук.
Лавинії к Петру мандрик.
«Мандрики». Печиво, яке готували на «петрівку». Сир змішували з борошном , додавали трохи масла, солі, яйця, замішували невеликі пампушки і пекли. Особливо смачними вони були на маслянці.
Везли з собою лагомини…
І капама, кебаб калос.
Лагомини, тобто ласощі. «Капама» - тістечко з різноманітними ласощами, згорнуте рулетом. Кебаб – то і зараз кебаб.
Просілне з ушками, з грінками,
І юшка з хляками, з кишками,
Телячий лизень тут лежав,
Ягни і до софорку кури.
«Просілне». Страва, подібна до холодцю, приготована з солоної риби. «Хляки», тобто фляки. Юшка зварена на коров´ячому шлунку, який ретельно очищають, варять 5-6 годин, потім нарізають соломкою і готують з приправами першу страву. По-російськи це «рубец». «Лизень» же - то коров´ячий язик.
«Ягни» - то звичайна балканська яхнія. А «софорок» - це в часи Котляревського панська підлива. Смажать подрібнену цибулю на олії або маслі, інколи посипаючи борошном, та розводять це юшкою, в якій варилася курка, і сметаною. Але слід брати тільки добру, домашню сметану, з магазинної не буде софорку.
А пили ж звичайно парубки моторні в першу чергу горілочку. Різноманітну, незалежно від її якості. Це і сивуху, і «варену», і горілку просту та калганку, і настояну на ялівці, і на імбирі, і сливянку, і «чикилдиху», але «не тютюнову і не пінну» (виявляється і тоді вже робили фальсифікат), а «третьопробну, перегінну, настояную на бодян», і з ганусом (анісом), і первак, і пальонку, і навіть «підпінок».
Крім того, мед і варенуху, і пиво й брагу.
З похмілля лікувалися буряковим квасом, збитнєм (який мав також синонім «гарячий»), і, найголовніше, сирівцем, бо тоді ще не дуже поширеним був капустяний чи огірковий розсіл, як сучасний напій завтрашнього дня.
Дідона рано ізхопилась,
Пила з похмілля сирівець.
Сирівець – це взагалі звичайний хлібний квас. Він і тоді за смаком і за кольором був подібним до такого, який і зараз продають у бочках на вулиці.
за авторством Ярко Велеса
Comments